Про нас

Наші проекти


Фотогалерея

Ми у соцмережах

wikipedia    facebook

Moy mir    Vkontakte


Земляцтва


Партнери

Інтерв’ю
14.11.2011 : Киев
Інтерв’ю Галини Тарасюк із начальником відділу культури та туризму Теплицької РДА Віктором Прокопенком
У вересневому числі «Слова Просвіти» за минулий рік письменниця Галина Тарасюк у статті «Трагічно щедра доля» порушила болючу для України тему історичної пам’яті, неналежного пошанування видатних людей, що спостерігається у ставленні влади і громади до місцевих музейних установ, як от музей Миколи Леонтовича у Марківці, селі Теплицького району Вінницької області, де всесвітньо відомий композитор був убитий «агентом уездчека Грищенком» 23 січня 1921 року, себто рівно 90 років тому. У наступному, 2012 році, світова громадськість відзначатиме 135 років Леонтовича, того, дякуючи таланту якого українська народна пісня стала надбанням людства. Що зроблено для увічнення пам’яті Леонтовича за цей час, як іде підготовка до ювілею композитора і взагалі про духовне життя української глибинки – розмова письменниці із начальником відділу культури та туризму Теплицької РДА Віктором Прокопенком.

Вікторе Володимировичу, багато людей, навіть уродженців Теплицького району вважають наш край ледь не «краєм світу», хоч географічно розташований він у самім центрі України. Та, незважаючи на віддаленість від столиці та великих магістралей, люди живуть тут повноцінним духовним і культурно-мистецьке життям. Та все ж, Вікторе Володимировичу, як воно – бути міністром культури одного з «найглибших» районів української глибинки?
Думаю, на нашому «краю світу» з культурою ті ж проблеми, що й в кожному районі столиці чи великого обласного центру. Це – фінансова скрута. Та все ж за бюджетні кошти, спонсорські внески від місцевих добродійників та кошти від платних послуг нам вдалося зміцнити матеріально-технічну базу як РБК, так і сільських закладів культури: відремонтувати фойє районної бібліотеки для дорослих, придбати проектор, мікрофони, деякі деталі одягу для художніх колективів. Однак актуальним залишається завершення ремонту РБК, поновлення експозиції методкабінету, необхідно придбати комплект духового оркестру, ряд музичних інструментів, українські національні костюми та костюми для учасників хореографічних колективів… Допомогти з ремонтом сільським закладам культури… От і доводиться скромні фінансові можливості компенсувати щирим ентузіазмом та любов’ю до прекрасного теплицьких хліборобів та інтелігенції. Що стосується географії, то, мабуть, вона теж має вплив, бо жити в такому привільному, квітучому краю і не співати, просто гріх… Та й з історії знаємо, що споконвіку на Тепличчині жили талановиті, енергійні люди, які вміли і ниву орати, і шаблею махати, і пісні співати. Незважаючи на те, що перші писемні згадки про наш край як порубіжжя Литовського князівства згадується лиш у ХУ столітті, залишки поселень трипільської, черняхівської та зарубинецької культури свідчать, що тут життя вирувало ще до нашої ери, а найближчими нашими предками були войовничі і таємничі племена уличів. Знаменно, що спершу Теплик називали – Смілгород, що свідчить про сміливість і волелюбність наших прадідів. Під цією назвою Теплик позначений на карті Боплана 1648 року. Як свідчить та ж історія, теплицькі хлібороби, чинбарі, ковалі брали участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654 рр.). Так, Теплик входив до складу Уманського полку. Тож коли у травні 1652 року через наше містечко проходило козацьке військо на Умань, до нього приєдналося багато мешканців, які згодом взяли участь у Батозькій битві, що завершилась розгромом війська польської шляхти. Між іншим, наші краяни не тільки ходили на Умань з полками Максима Залізняка, а й у 1755 році розгромили маєток місцевого феодала. Витав нашими ланами і легендарний дух Кармелюка… На початку 20-го століття, в період революції і громадянської війни на наших теренах сходилися в двобої австріяки, білополяки, петлюрівці , загони Волинця і більшовицькі частини Першої кінної армії… Так що, як бачимо, жодна подія світового значення не обминула наш район…

Коли ми вже так копнули історію, то хто й чому перейменував Смілгород на Теплик? Яке походження цього слова? І чи ви не збираєтесь відновити історичну справедливість?
Можливо, назва Смілгород не подобалася польським панам – графам Потоцьким, яким Теплик перейшов у володіння від князя Острозького, а потім до магнатів Жабокрицьких та Калиновських, либонь, вже дуже нагадував їм минулу козацько-гайдамацьку славу… Думки наших краєзнавців про походження назви Теплик розходяться: одні кажуть, що пішла вона від річки Теплички, інші вважають, що у давнину тепликами називали місцеві поселенці погреби, в яких у мирний час зберігали плоди свої ланів, а у лиху годину ховалися від кочових зайд. А може, назву містечку дав легкий і теплий степовий вітер –¬ теплик, а може, гостинність і теплота сердечна місцевих жителів? Як би там не було, а від назви нашого райцентру стає так тепло і привітно на душі… так що чи варто його міняти?

Мабуть, маєте рацію… Тож перейдемо від історії до сьогодення , а саме до культури, про яку забувають, коли треба давати гроші, і згадують, коли треба бодай чимось похвалитися. Теплицький район має чим похвалитися…
Ви не помилилися, нам справді є що показати людям: це і католицький костел Діви Марії, збудована 1822 року в Теплику, і Миколаївська церква в Залужжі кінця ХІХ століття, і церква Покрови у с. Карабелівка, заснована в 1747 році, храм Успіння Пресвятої Богородиці 1887 року в с. Кивачівка, Святого Михаїла в Скарженівці – збудована 1785 року, крім того – музей Героя Радянського Союзу Миколи Воронцова в Теплику і палац графа Станіслава Потоцького в Удичі, старовинний млин в селі Пологи, врешті, урочище Бутова, що було пристанищем повсталих гайдамаків… Чи не кожне село має свій краєзнавчий музей чи кімнату, де можна довідатись про його неповторну біографію, сповнену невтомної праці і боротьби за свободу і незалежність… А любителям «зеленого туризму» можемо запропонувати відпочинок у мальовничому селі Завадівка, що на березі Південного Бугу, з проживанням у приватному секторі…

Боюсь помилитися, але на мій погляд сьогодні на нашій древній Смілгородщині спостерігається просто-таки культурний, точніше фольклорно-пісенний бум. Це потвердив і творчий звіт його самодіяльних колективів, що відбувся нещодавно у сусідньому райцентрі Гайсин. Кажуть, ви втерли носа сусідам, з якими у вас давнє змагання?
Колись Тепличчина входила до складу Гайсинського району, а в 1966 році був утворений Теплицький район і ми стали самостійними. Звідси і дух суперництва, до речі, дуже благотворний. От і цього року на творчому звіті аматорських колективів району «Квітни Тепличчино, хлібом і піснями, присвяченому 20-й річниці Незалежності України, який відбувся в Гайсині, кожна сільська громада, а це 34 заклади культури, представила все, що мала найкращого: від витворів народних майстрів різних жанрів – до кулінарних чудес: страв і випічки. Особливо зачарувало сусідів і представників з області вміння наших господиньок пекти короваї. Крім того, сподобався і більш як двогодинний концерт, який розпочався – хореографічно-літературною композицією «Благословенна земля моя – Тепличчина» у виконанні зразкового аматорського хореографічного колективу «Фантазія» РБК, під егідою Людмили Юхимчук. Також в концерті взяли участь колективи різноманітних жанрів: чоловічий квартет працівників органів державної виконавчої влади під керівництвом Миколи Ільніцького, вокальна студія «Перлинка» Будинку дитячої творчості, вокальний ансамбль «Любисток», народний аматорський академічний хор «Відродження» (кер. Микола Сокотнюк), духовий оркестр (кер. Віталій Хіміч) та чоловічий квартет «Смілгород» районного будинку культури, камерний хор «Первоцвіт» Соболівського Будинку культури , квартет «Рапсодія», ансамбль бандуристів «Посвіт» Теплицької ДМШ, жіночий вокальний ансамбль «Яворина», естрадний гурт «ШиК», фольклорні колективи: «Берегиня» – з Орлівки, «Подоляни» з Бджільної, «Надія» Побірського сільського клубу, «Василиха» – із Залужжя, «Калина» – з Мишарівки … Всіх і не перелічиш, адже в районі працює 80 вокально-хорових, 12 інструментальних, 17 хореографічних, 22 – театральних колективи…
До речі, чи не кожен з цих колективів – ¬лауреат престижних конкурсів, наприклад, Міжнародного фестивалю дитячої творчості «Слов’янський вінець», всеукраїнських фестивалів «Великодні писанки», «Світанки над Россю», «Скарби Поділля», знаменитого конкурсу фольклорно-автентичних колективів на приз Г. Танцюри…

Мені розповідали жінки з фольклорного гурту «Берегиня» з Орлівки, що ви не тільки берете участь у всіх всеукраїнських культурних заходах. Район славиться і власними фестивалями, конкурсами, як-от фольклорним святом «Душа без пісні – що безкрила птиця, імені Євгенії Тондій – незабутньої пропагандистки української народної пісні із Соболівки…
Так, на цей фестиваль до нас приїжджають колективи з усієї України. Крім того, користується популярністю і регіональний фестиваль духовного співу «Різдвяні передзвони», фестиваль стильної музики» «Теплик – ROXU», творчої молоді «Теплоцвіт», фестиваль гумору і сатири «Тепличчина сміється», родинної творчості «Край Теплицький співучий», конкурси «Шануймо роду нашого скарби», «Серця двох», «Кому за…» … Та майже щоденно у нас відбувається якийсь захід: конкурси «Панна Теплик», «Міс профтехліцей», ігрові програми «Карооке», «Діти – наше майбутнє», благодійні акції для дітей з обмеженими можливостями: «Повір у себе», «Творимо добро», а ще різні тематичні вечори, бесіди, лекції, презентації книг місцевих авторів – ¬членів літературно-мистецького об’єднання «Дивослово», яке очолює член НСПУ Олена Герасименко. Організовуються художні виставки, приурочені знаменним датам.

Справді, культурно-мистецьке життя в районі цікаве й бурхливе. Таке враження, що за цим стоїть ціла армія добре оплачуваних організаторів дозвілля…
За цим стоїть справді армія аматорів – талановитих, закоханих у мистецтво наших краян, а допомагає їм десяток скромних працівники відділу культури, районного будинку культури, бібліотечної системи… Це Алла Волинець – завідуюча методичним кабінетом, директор районного будинку культури Микола Паламарчук, директор бібліотечної системи Павлина Рибак, методисти за жанрами Віталій Хіміч, Галина Сафонова, Юлія Надкринична, Людмила Юхимчук, Тетяна Котик, Ольга Щавінська, Наталя Бойко, наш ветеран – Микола Сокотнюк… Усі вони є керівниками одного, а той кількох аматорських колективів…

Колись наші степові краї славилися неповторним ткацтвом, і, звичайно, шедеврами вишивки старовинними техніками, писанкарством, художньою ковкою металу, і звичайно, соломо- і лозоплетінням та мистецтвом витинанок… Побувавши на ІІІ районній виставці образотворчого та прикладного мистецтва, переконалася що традиції продовжуються, розвиваються як притаманні нашим краям жанри, так і новочасні, або ж запозичені в інших народів. А це значить, що митці Тепличчини йдуть в ногу з часом.
А як Ви думали! Серед наших майстрів прикладного мистецтва є люди, яких знають далеко за межами України. Це різьбяр по дереву Володимир Обідник – член Американської північно-західної асоціації різьбярів по дереву, відомий ще і як майстер мініатюрних статуеток у японському національному стилі – нецкі. Славиться своїми іконами, виконаними технікою випалювання по дереву, Юрій Березін, а картинами, інкрустованими зерном пшениці, проса та маку, – Анатолій Дем’янишин, достойні найпрестижніших музеїв роботи живописців Івана Одноочка з Орлівки, Параски Вінжицької із Соболівки, Володимира Годованюка зі Степанівки, Станіслава Немировського, Ярослава Чижевського, Лідії Січак та скульптора, іконописця, Миколи Плотникова з Теплика, На високому художньому рівні продовжують традиції плетіння із соломи Ірина Лещенко (Петрашівка), Андрій Буш (Росоша), а які вишиванки та витинанками у майстринь з Теплика – Світлани Дищук, Раїси Гарбуз…

Наскільки мені відомо, Тепличчина не пасла задніх і в образотворчому мистецтві. Тут працював відомий скульптор, маляр Едуард Руппельт, а сьогодні творить відомий портретист та пейзажист Анатолій Риженко-Янковий… Чи правда, що останнім часом загін митців поповнився молодими професійними художниками?
Так, можемо похвалитися, що до нас, в село Тополівку, переселилися зі столиці молоді талановиті художники – подружжя Роман Сельський та Тетяна Вірозуб, а в Теплик – уродженець Орлівки, уже відомий в мистецьких колах живописець Олександр Майстренко.

Ви сказали, що твори декого з художників заслуговують престижних музеїв… Отут виникає цілком резонне запитання: а хто заважає відкрити картинну галерею чи музей мистецтв у Теплику? Наприклад, мене засмучує, що досі немає краєзнавчого музею, і це при тому, що жителі району, як Ви мені призналися, віддають свої сімейні, художні та етнографічні реліквії на збереження у районний будинок культури? Значить, є така потреба?
Є потреба. І сьогодні влада району на чолі з головою РДА Олександром Кравченком та головою райради Леонідом Габінським разом з істориками та краєзнавцями якраз і працює над створенням краєзнавчого музею Тепличчини. Бо наш край багатий і відомими на весь світ людьми. От у Петрашівка в 1886 році народився знаменитий борець і тореадор Василь Соловйов-Куценко, той самий, силою богатирською якого у свій час захоплювалися і навіть зустрічалися з ним російський цар Микола Другий і англійська королева, З нашим краєм, пов’язана творчість знаменитого байкаря Микити Годованця, який юнаком вчителював у Вашій Орлівці, відомого єврейського письменник Шолома Алейхема…

До речі, Шолом Алейхем ще на початку ХХ століття на весь світ прославив нашу знамениту вузькоколійку «Гайворон – Вінниця», з гумором і ніжністю відтворивши тогочасне українське життя в образі потягу, в якому одночасно їдуть представники різних націй і релігій, антиподи, поріднені спільними інтересами, як, приміром, піп із Метанівки і рабе із Соболівки. Пречудова новела…
В нашому районі народилася ціла плеяда сучасних українських письменників: Тетяна Яковенко, Петро Гуцал, Галина Тарасюк, Олег Сенчик, Микола Бучко, Василь Піддубняк, Микола Кротенко… А скільки вийшло від нас світового рівня вчених: академіки Петро Багрій, Костянтин Яцимірський, Юрій Спіженко, Семен Гітіс, є відомі воєначальники, як-от генерал Радецький… Особисто для мене справою честі стало створення літературно-меморіального музею знаної у світі письменниці, великої українки родом з хутора Олександрівка, що біля Соболівки, Галини Журби, яка вимушена була жити в еміграції, в США… Та на все це потрібні кошти, яких не вистачає у бюджеті нашого сільськогосподарського району. Не маємо ми і багатих земляків-меценатів, якім бажали допомогти…

Ще не було так, щоб благородні починання та не увінчалися успіхом… Навесні цього року Ви намагалися зібрати усіх відомих тепличан на свято «Родина», але щось завадило…
Так, була така ідея: зібратися, щоб познайомитися, поріднитися, щоб заодно і поговорити про перспективи розвитку району, можливо, й поговорити про перспективи розвитку району, але завадила наша віддаленість від столиці і зайнятість поважних земляків… Але ми не втрачаємо надії на таку зустріч.

Я теж. Можливо, її варто приурочити до якоїсь дати, наприклад, дня народження Миколи Леонтовича? Перепрошую, Вікторе Володимировичу, але таким чином я хочу повернутися до дуже болючої для мене теми – долі заснованого в 70-ті роки минулого століття музею геніального композитора Миколи Леонтовича у селі Комарівка, де жив і служив священиком його батько, і де він був убитий взимку 1921 року, як свідчать розсекречені архівні документи, «агентом уездчака Грищенком». Як я переконалася на власні очі, за останні роки музей кілька разів пограбований і понищений вандалами, дах тече, нема охорони… Про це я говорила в минулому році по Всеукраїнському радіо і писала в газетах, зокрема, і в «Слові Просвіти». Що змінилося з того часу? Тим більше, що 23 січня цього року минуло 90 років з дня трагічної загибелі Миколи Леонтовича, а 1 грудня – виповнюється ¬134 роки з дня його народження. Отже, ми на порозі 135-го ювілею знаменитого композитора, який достеменно буде відзначати не тільки музична спільнота, а й вся громадськість України, і, сподіюсь, всього світу…
Поки що районна влада зробила все можливе, щоб зберегти колекцію музею, забезпечити охорону приміщення. Зараз іде інтенсивний пошук коштів на реконструкцію музею. Звичайно, 13 грудня (1-го грудня за старим стилем), у день народження композитора, традиційно відбудеться пісенне свято – «Криниця Леонтовича –¬ пісенне джерело», на якому голова РДА Олександрі Кравченко вручить премію імені Миколи Леонтовича самобутнім молодим виконавцям та майстрам народної творчості…

От, розмовляючи з Вами, слухаючи Вас та й своє згадуючи, я, щиро признатися, переживала неймовірну гордість за своїх земляків і вдячність долі, що тут народилася, виросла, що тут почався мій трудовий, журналістський та й письменницький шлях. У мене є навіть вірш, присвячений малій моїй батьківщині, який починається рядками: «Тут центр Землі і середина світу…». Я хочу, щоб таку гордість відчував кожен, хто живе тут постійно, чи повертається раз в рік напитися з рідних джерел. Не беруся керувати чи наставляти, але щоб славний Теплик-Смілгород, Тепличчина справді стали центром Землі, треба усім його уродженцям докласти зусиль. Як це робиться в інших областях. Можливо, з огляду на економічну скруту 1 грудня на пісенному святі « «Криниця Леонтовича – пісенне джерело» оголосити початок всенародної толоки, присвяченої 135-ряччю з дня народження геніального композитора, яке святкуватимемо в наступному, 2012 році, та розпочати збір коштів на реставрацію його музею в Комарівці? Патріотичні ідеї завжди об’єднували людей, пробуджували національну гордість, відроджували пам’ять історичну і генетичну, прагнення до праці на власне благо…. А якщо людина чи сільська громада внесе свою лепту у відбудову музею Леонтовича, то, переконана, їй буде не байдуже, в якому стані музей, наскільки він захищений від вандалів…. І берегти будуть. Саме такими акціями треба нагадувати, що тепличани –¬ не аморфне населення, а нащадки славних і достойних, здатних на великі справи смілгородців. Як Ви на це дивитесь?
Ідея подобається, тим більше, що ми самі про це думали… Надіюсь, нашу ініціативу підтримають жителі району, і наші земляки, які живуть в столиці та інших містах України і за її межами.

Що ж, тоді до зустрічі на дні народження Миколи Леонтовича 13 грудня в селі Комарівці Теплицького району Вінницької області. Успіхів усім нам! І дякую за цікаве і ділове інтерв’ю.





 Звертань: 1987
Фото дня
Вінниччина
"Чечельницька весна"
Вінничани у Києві
Відродження музею М. Леонтовича, Галина Тарасюк на районній художній виставці разом з працівниками культури Теплицького району
Згадай батьківщину
Віртуальний проект Товариства «Вінничани у Києві» створений для інтеграції київських вінничан, полегшення спілкування між ними, встановлення контакту та нових корисних знайомств. Своїм завданням ми також вважаємо і збереження історії Вінниччини, популяризацію її культурних та духовних надбань, вшанування історичних місць та важливих подій, всісвітньо відомих постатей - вихідців з Вінниччини. Пропонуємо Вам ознайомитись з цікавими матеріалами та історіями, які розміщені за посиланням нижче.
Інтерв’ю
Опитування
Який сувенір ви привозите з Вінничини?
Вінницькі цукерки
Горілку ~Nemiroff~
Вінницькій хрін
~Мед Поділля~
Продукти ~АВІС~
Підписка
Я хочу отримувати останнi новини та цiкаву iнформацiю за цiєю адресою:
Погода
Яндекс.Погода
Яндекс.Погода
»   Новини     »   Персоналiї     »   Контакти     »   Наші фото     »   Запрошення до товариства